Будували на віки. Залишається тільки берегти

130-річні будинки у Лисичанську досі є домівкою для десятків сімей містян. Унікальна архітектура та спосіб виготовлення цегли непритаманні східній Україні взагалі. Секрет у тому, що ці будинки зводили бельгійці наприкінці 19-го сторіччя.

Володимир Рябов мешкає у бельгійському будинку 74 роки. До того тут жили його батьки. Тому історію виникнення «десятої бельгійської провінції» в Лисичанську знає достеменно.

«Ця частина Лисичанська у 19-му сторіччі називалася місто Верхнє. Саме тут, на сучасній вулиці Енергетиків, звели бельгійці свій район. Будували його, починаючи з 1890-го року, одночасно із содовим заводом. Частину будинків звели для інженерів та власників заводу, частину – для простих робітників. Будинок директора заводу Сигізмунда Теплиця звели на горі. Згодом там зробили туберкульозний диспансер. Поруч стояли чотири будинки для керівництва заводу. Проте, через зсув ґрунту, два з них довелося знести».

Двоповерхівку, де живе Володимир, також зводили для інженерів заводу. Чоловік розповідає, на відміну від сучасних будинків, тут – геть інша технологія будівництва.

«Зараз багато хто жаліється на те, що «хрущовські» будинки занепадають. Цим будинкам вже 130 років, а вони в набагато кращому стані. Вони побудовані на вапняному розчині, проте цеглу робили вручну.  Вона й понині не кришиться. Здебільшого це завдяки тому, що за будинками доглядали. Фасади щороку обробляли клеєвим розчином. Завдяки цьому вапняний розчин між цеглинами не вимивався впродовж десятиліть. На жаль, останні 50 років таке вже ніхто не робить, й стан будівель значно погіршився. Проте, якщо зараз хтось би відремонтував фасади, то будинки простояли б ще сто чи більше років».

Пічне опалення, свинцева сантехніка та дубові підлоги

Понад століття простояли не тільки стіни будинків. Жителі «червоних споруд» у Лисичанську досі користуються речами, яким 130 років тому. Кажуть, деякі з них виявилися практичнішими та довговічнішими, ніж сучасні аналоги.

Доля двоповерхівок, що будувалися бельгійцями для простих робітників, гірша, ніж будинків для ІТР. Місцева жителька Ірина Лясота розповідає, половина будівель натепер пустує. Ті дома, де ще лишилися люди, мешканці з року в рік ремонтують самотужки. Централізоване опалення, встановлене в 50-х роках минулого століття, довго не протрималося. А ось пічне, яке побудували в кінці 19-го – досі гріє лисичан.

«Ми живемо тут з 1957-го року. Досі пічне опалення нас рятує. Вентиляція, тяга, все працює. Ось тільки-но зараз «трусила сажу», готуюсь до опалювального сезону», – ділиться жінка.

Володимир Рябов каже, попри те, що дах його будинку не знав ремонту як шістдесят років, покрівля й дотепер у задовільному стані, а все завдяки якісним матеріалам, що використовували при будівництві.

«Дубові лаги на даху. Дубові сходи й підлога. Всі перекриття – із дуже міцного металу. Дерев’яні сходи досі виглядають гідно, тільки стерлися кути трохи по краях. А так вони досі в ідеальному стані».
До слова, бельгійці окрім практичності передбачили й зручності, говорить Володимир.
«У мене є ванна кімната. Кухню я зробив із веранди. Ще у мене є власний підвал, що теж важливо. Висота помешкання – понад три метри. Його складніше опалювати, проте дихати легше. Мені дуже подобається».
А ось сараї-холодильники вберегти не вдалося, зітхає мешканець бельгійської спадщини.

«Будували для кожного господаря дворівневий сарай. У яму завозили лід, пересипали його тирсою та таким чином зберігали м’ясо та інші продукти, які могли зіпсуватися. Зараз у кожній квартирі є холодильник, тому багато таких сараїв просто зруйнувалися».

Бельгійську спадщину руйнують українці?

Шкодує Володимир Рябов й про іншу спадщину бельгійців. Каже, не дивлячись на монументальність будівель, більша частина з них занедбана. Немає вже содового заводу, майже повністю зруйнована будівля лікарні – зразок унікальної архітектури.

Весь комплекс побудували в 19-му інженер і підприємець Ернест Сольве разом з пермським купцем Іваном Любимовим. 

В “соціальне містечко” для працівників содового заводу увійшли їдальня, готель, школа і кінозал. Всього бельгійці побудували 33 будівлі. Три з них демонтували після зсуву ґрунту в 1999 році. Решта збереглися до наших днів, а два з них мають статус пам’яток архітектури.

На думку Володимира Рябова, статус пам’яток потрібно надати всім будівлям спадщини, тоді, можливо, влада зверне увагу на їхній критичний стан. 

Так вважають й місцеві активісти.

«3 роки тому, коли приїздив посол Люк Якобс, я дізнався, що у нас є таке історична будівля. І з того моменту я почав стежити за цією лікарнею. Кожен раз, приїжджаючи туди, я бачив все більше і більше руйнування. Там розвалилися двері. Лікарня стала прохідним двором. Звідти вкрали спочатку все залізні елементи, потім плитку почали оббивати », – розповідає краєзнавець Аріф Багіров.

Аріф разом з однодумцями влаштовував рок-концерт та перформанси, аби привернути увагу до цієї проблеми.

У 2017 році Лисичанськ отримав премію Belgian Heritage Abroad Award 2017. Диплом вручив посол Бельгії в Україні Люк Якобс. Проте, відтоді ані будівля лікарні, які наразі знаходиться на балансі обласної адміністрації, ані будинки, які мають обслуговувати комунальники міста, не відновлюються та не реставруються.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter .